Ситуація з епідемією, влада і медицина. Частина 1.

Андрій Букін

Виконавчий директор ГО "Клуб "Шанс". Експерт з питань бюджету та охорони здоров‘я. Навчався в Українській академії банківської справи. Юрист. СумДПУ. Практичний психолог. СумДУ. Бізнес-адміністрування. Має досвід 7 років роботи у…

PLG_K2_UEF_SOCIAL_PROFILES

Сторінка у Фейсбук
13 квітня 2020

Перш за все, слід зазначити, що карантинні заходи, що були введені у країні, були зроблені вчасно. Але це все, що було зроблено нашими правителями.

Епідемія показала, що а ні влада, а ні медицина не готові до подібних випробувань. Органи на всіх рівнях, роблять багато суєти, але то справі аж ніяк не допомагає.

Коли ми говоримо про 74 хворих на область – це робить не проблем, а ні з лікуванням, а ні з розташуванням, а ні з поширенням. Натомість коли б ми апелювали цифрами більше 1000 на місто – це стало суттєвою проблемою.

У пошуках приміщень, медпрацівників, обладнання, медикаментів. І так по кожній області і по кожному місту. Якісь міста краще, якісь міста гірше готуються до епідемії, але можна констатувати факт – що загалом країна не готова до великого масиву хворих і гіперпоширення епідемії.

І це пройшов місяць, як країна живе в режимі посилених карантинних заходів. 

Влада, як на центральному, так і на місцевому рівнях, почала приміряти на себе «авторитарний мундир». Підстави для цього є, нормативне підґрунтя надано, а відповідно чому б не спробувати. Суди жваво підтримують рішення поліції по штрафам в 17 тисяч грн., а значить можна пробувати.

Блокпости на в’їзд і виїзд, як з міста так і з області. Погрози примусову обсервацію, якщо порушити режим виїзду і так далі і тому подіне.

Про примусову обсервацію

На тижні показали військові намети і повідомили, що примусова обсервація буде проходити так, в польових умовах у військових наметах.

Мені дуже цікаво б було подивитися на тих покидьків, які це видумали. Хотілося б спитати у них, чи давно вони жили в таких наметах більше трьох днів? Невже ви думаєте, що наші люди заслуговують такого ставлення до себе зі сторони держави.

Щоденні штрафи за тещо без маски, за те що без паспорту, за те що без собаки, за те що більше двох… Паралельно з цими процесами існує московська церква, яка клали з високої дзвіниці, на всі забороно. Вони продовжують збирати прихожан, причащати з однієї ложки, бризкати зараженою водою - і жодного стягнення не було накладено на жодного церковника впродовж останнього місяця. 

Суспільство і заборони

Мене дуже тішить, що сама думка про заборони та утиск прав викликає жвавий супротив. Звісно, що люди побоюються величезних штрафів, але все одно виходять на вулиці, на прогулянки.

Я слабо вірю в голодні бунти, це не притаманно для українців. Але я впевнений, якщо утиск прав буде подовжено – по всій країні почнуть спалахувати конфлікти. Спочатку з силовиками, потім з міською та обласною владою. Ми дійсно свободолюбивий нарід і карантин це зайвий раз довів. 

Суспільство під час епідемії

Не можна оминути той факт, що суспільство, як живий організм реагує на зовнішні загрози. Якщо винести за дужки пришелепуватих московської церкви, в переважній більшості суспільство консолідовано і дуже відповідально віднеслося до загрози.

На мою думку, воно спрацювало в рази ефективніше, ніж влада на всіх рівнях. Тут і бізнес, який почав допомагати необхідним і волонтери і прості громадяни, які вже на четвертий день згадали уроки охорони життя і наштампували собі пов’язок, різного кольору з різноманітними прінтами.

Ми як і 2014 році, маючи досвід об’єднання на дві голови вище за діючу владу, яка грає у власну гру забуваючи про пересічного громадянина. 

Натомість черговий раз повилазили проблеми, які а ні суспільство, а ні держава не хоче помічати за «нормального» життя. І це вразливі групи.

Слід зауважити, що в ці групи входять різні категорії людей, і люди похилого віку, і хворі на хронічні захворювання, і наркозалежні, і ВІЛ інфіковані, і безхатченки, і люди, що живуть за межею бідності.

Останній місяць показав, що дані категорії людей не потрібні державі, вона просто не знає, що з ними робити, як про них піклуватися.

Інститути держави, а особливо у соціально-медичній сфері, вже давно прогнили і не виконують тих функцій, які вони декларують.

Для того, щоб ця держава в подальшому нормально функціонувала, ми маємо випрацювати нові моделі суспільної поведінки.

Де вразливі групи будуть в полі зору, як суспільства, так і держави.