Передумови медичної кризи області. Частина 1

Андрій Букін

Виконавчий директор ГО "Клуб "Шанс". Експерт з питань бюджету та охорони здоров‘я. Навчався в Українській академії банківської справи. Юрист. СумДПУ. Практичний психолог. СумДУ. Бізнес-адміністрування. Має досвід 7 років роботи у…

PLG_K2_UEF_SOCIAL_PROFILES

Сторінка у Фейсбук
26 липня 2021

Медичну галузь, яка функціонує в Україні, передали нам у спадок від советів. Вона функціонувала до 2018 року, створюючи паралельну тіньову економіку. За підрахунками експертів, кількість «вдячних» коштів, що передавалися громадянами у конвертах за лікування, сягала загальнонаціональному бюджету сфери охорони здоров’я. Якість такої медицини була спірною і все залежало від порядності лікаря. Ситуація змінилася тоді, коли запрацював закон «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення». У ньому реалізовано механізм “Гроші йдуть за пацієнтом”. Відтак, коли громадянин укладає декларацію з сімейним лікарем, установа отримує від Національної служби здоров’я України кошти у сумі, передбаченій пакетом послуг, згідно якого підписано контракт. Цей підхід вирішив цілу низку проблем, які тягнулися роками. Місце реєстрації, обслуговування в одній лікарні/поліклініці, неможливість змінити лікаря і так далі.

Сьогодні будь-який громадянин має право укласти договір з будь-яким сімейним лікарем у Києві, Харкові чи Сумах, не кажучи про укладання договорів у межах одного міста. Такий підхід зробив медичні послуги доступнішими, а фінансування —  прозорим і зрозумілим. Для того, щоб медичний заклад мав можливість отримати фінансування від НСЗУ, він має відповідати стандартам, а власник цього закладу має забезпечити всім необхідним обладнанням. У переважній більшості медичні заклади є комунальними:

  • міські
  • районні (активно передаються на баланс ОТГ)
  • обласні

Але звісно, що є і приватні. Різниця між комунальними та приватними закладами полягає в тому, що у комунальних закладах власник — відповідна рада, а це значить, що всі комунальні платежі та частково заробітна платня платиться з бюджетних коштів (міських чи обласних). Медичний компонент фінансується державою. Медичний заклад укладає контракт з НСЗУ і за кожний пролікований випадок отримує фіксовану суму коштів??

Так в чому ж проблема? Заклади фінансуються напряму з Держави через НСЗУ, а власники (міські та обласні ради) можуть керувати цим процесом. Чому ж не вистачає коштів? Чому у медичних закладах області накопичуються багатомільйонні борги та затримуються заробітна плата на декілька місяців?

Відповідь на всі ці питання лежать у площині менеджменту конкретно взятого медичного закладу. Коли почалася реформа, з’явилося два типи керівників медичних закладів. Одні кинулися вивчати медичну реформу і оптимізувати штат, щоб заклад вижив.

Інші ж до останнього сподівалися, що реформа не відбудеться і нічого не робили.

Відтак, коли прийняли ЗУ «Про медичні гарантії» реформа запрацювала, а ті, хто не реформував заклад почали втрачати кошти. Але парадокс полягає в тому, що якщо б це були приватні структури – вони б збанкротували та закрилися, але комунальні заклади – це інша справа. Обласна чи міська ради є власниками цих закладі і вони вимушені постійно додавати кошти, яких не вистачає закладу, щоб покрити їх видатки. Тобто ті, хто зробив все правильно, оптимізував заклади та зробив надзусилля, щоб увійти в реформу  - сьогодні не отримують додаткового фінансування з бюджету.  Натомість, ті хто нічого не робив і поступово вбивав свій медичний заклад – сьогодні найдотаційніші підприємства. Подібних закладів в області – трішки менше десяти, які постійно потребують фінансової підтримки. Роздуті штати, що не впливає на процес лікування, величезні площі, що потребують ремонту та обслуговування. Це і є неефективне використання бюджетних коштів, що обраховуються мільйонам.

Наступна причина – це дублювання послуг. Законом не передбачено жодних льготників. Тобто для держави пересічний громадянин, чорнобилець чи учасник бойових дій – всі рівні. Медичні заклади які опікуються конкретною цільовою групою – подаються на загальний терапевтичний пакет послуг. Виходить така ситуація, що в місті Суми окрім 5 міських лікарень, де у кожній є терапевтичний пакет послуг є ще й медичні заклади для учасників бойових дій, «чорнобильців» та ще й в додаток обласна лікарня. Всі ці заклади борються за приблизно одну цільову аудиторію, надаючи однакові послуги. Але кожен з цих медичних закладів складається не тільки з медичного персоналу, а ще й з адміністративної частини. Головного лікаря, заступника, бухгалтера, менеджера, завгоспа  і т.д. По деяким лікарням адміністративна частина сягає більше 50% загального бюджету.  Виникає питання, а за який кошт ви лікуєте пацієнтів?

Обласні заклади потребують реформування. Холодного розрахунку, без зайвих маніпуляцій.  З обласним дефіцитним бюджетом - це питання життя і смерті пацієнтів.

Далі буде…