День Соборності: "Ти належиш мені, Україно!"

Андрій Букін

Виконавчий директор ГО "Клуб "Шанс". Експерт з питань бюджету та охорони здоров‘я. Навчався в Українській академії банківської справи. Юрист. СумДПУ. Практичний психолог. СумДУ. Бізнес-адміністрування. Має досвід 7 років роботи у…

PLG_K2_UEF_SOCIAL_PROFILES

Сторінка у Фейсбук
22 січня 2021

У часи розбрату та дестабілізації, коли в країні йдуть бої, а в містах перемагають на виборах відверті колабораціоністи – слова про «Соборність» та «Злуку» виглядають, як мінімум мрійними, або навіть фантастичними.

Але я прошу Вас, не робити висновки поспіхом. Коли нам здається, що все втрачено, надважливо йти до останнього, через силу, навіть через здоровий глузд  – тоді доля посміхається. Виключно тоді – ми перемагаємо. Після поразки Ющенка, здавалося, що ми втратимо країну. Що донецький клан, остаточно зрусифікує країну, що декомунізація ніколи не відбудеться. Взимку 2014-2013 років здавалося, що все втрачено, що поразка неминуча. Хто міг тоді, у січні 2014 року прогнозувати, що країна вистоїть, що ми будемо зі зброєю в круках гнати москалів на Донбасі, а не переховуватися у схронах в Карпатах. Таких моментів, тільки на маємо шляху було безліч. Але ж подивіться, що відбувається навколо. Червоно-чорний прапор – це офіційне знамено українського війська, а не підпільний стяг, за який переслідують і кидають в буцегарні; пам’ять про Голодомор – відзначається на всеукраїнському рівні; Вояки УПА – визнані учасниками бойових дій; В країні не лишилося ленінів, перейменовані вулиці на українських діячів; Загиблими на фронті названі проспекти, встановлені пам’ятники; Пишуться українські книжки, знімаються фільми, розсекречуються та публікуються архіви КГБ та судових засідань;

За часів януковича  – це здавалося заобрійними мріями, романтиків-революціонерів. Сьогодні ж це реальність. Адміністративно-територіальна реформа, що розриває зв’язок з советами. Медична, військова реформи.

Звісно хотілося б більшого і якіснішого. Але для того ми і живемо, щоб збудувати нову країну, яка якісно буде відрізнятися від совкової. Для кожного покоління, що живе на цій території, випадає свій тягар, який вони несуть. Сто років тому, це була безоглядна боротьба з советами та псевдо соціалістичною ідеологією. Мільйони українців віддали своє життя, несучи цей тягар. Знищення селян Голодомором, розстріли без судів та вироків – це все тягар поколінь, який вони несли, щоб колись на цій території знову відзначали День Соборності, згадуючи акт злуки УНА та ЗУНР. Можливо ви думаєте, що було легше наступним поколінням, які були 60-80-ті. Ті, що ціною власної свободи намагалися зберегти українське слово у поезії, прозі. Ті, що ідей України – пронесли крізь нелюдські умови сибірських морозів та побудови сатанинських об’єктів, на кшталт БАМу, де фундаментом усього були людськи кістки. Кістки, тих хто вмирав за ідею, за країну, за її Соборність.   Згадуються слова Настусі (Анастасії Тарнавської), зв’язкової УПА, яка отримала 20 років  концтаборів, та була учасницею Норильського повстання. Вона говорила, що за вишиті образи на хустці давали ШИЗО, а за повтору знахідку тканини з образом Діви Марії чи Ісуса, могли забити ногами, перед усім бараком.  Це був їхній тягар – який вони пронесли. Чи могли вони побудувати у 90-х сильну державу? Змучені, зкалічені, зрусифіковані? Але вони продовжували боротьбу. І не дивлячись на те, що у 2000-х, дисидент Євген Сверстюк говорив, що нинішня Україна є продовженням колоніальної УСРСР. Вони, все одно продовжували свою боротьбу. Поховання Патріарха у 1995 році, акція Україна без Кучми, Помаранчева Революція – це все тягар більш старшого покоління. Вони несли його і нині передали нам. Революція Гідності, війна на Донбасі. Це все продовження тієї ж боротьби за сильну, могутньою, Соборну країну.

Якщо хтось думає, що він прокинеться завтра вранці, або після чергових виборів, а за вікном Каліфорнія, чи Париж, чи Торонто (по рівню життя, по соціальному обслуговуванню, по відкритості) – він сильно помиляється. Це те що треба будувати, це те за що потрібно боротися, це те за що варто вмирати. Це наш спільний тягар. Чим більше українців збагне, що від цього залежить життя наших дітей і загалом наступного покоління, тим швидше буде відбуватися розвиток країни. Будуть проходити системні зміни, які не можна буде зупинити. А до тих пір поки не буде цього усвідомлення нас будуть роз’єднувати мовними питаннями, релігійними етнічними, соціальними – якими завгодно. Але ми знаємо точно, що ніщо не спинить ідею, час якої настав!.

Кремль намагався відтяпати країну по Дніпру у 2014, але у них нічого не вийшло. Ми вистояли тоді і вистроїмо нині.  Але головне завдання нашого покоління, створити всі передумови для розвитку країни для наших дітей. Я щиру вірю, що мої діти будуть жити у сильній, незалежній Україні.

Я переконаний в цих словах:

«Там де вчора лежали руїни,

знов повстане у центрі Європи,

нова вільна, велика країна,

що тобі повернула свободу.

Ти належиш мені Україно!»

З Днем Соборності, Україно!