Яких якостей не вистачає?
Давайте визначимося, яких власне якостей не вистачає?
Різні управлінські школи по різному визначають якості, які необхідні не просто керівнику, а керівнику-лідеру. Який не ретранслює, не є "солдатом президента", а веде. Веде галузь в реформу. Чи комплексно міняє систему взаємовідносин галузевих і регіональних влад в конкретній області.
Одразу зазначу, що якоїсь унікальної якості, яка зробила б керівника незамінним, немає. Проте, багато фахівців вважають, що кілька критеріїв для визначення успішного менеджменту таки є. І оцінити за цими критеріями керівника з вищого чи середнього ешелону влади можливо.
Ось необхідні риси керівника:
Вміння чи навіть талант стратегічно мислити. Мислити категоріями проєктів: якого ви хочете очікуваного результату? На які виклики потрібно відповісти? І уже у відповідності до цього ви обираєте, яким шляхом рухатиметесь до мети і які задачі плануєте виконати.
У нас звикли управляти персоналом. А треба управляти процесом у русі до ключової мети, де персонал – це унікальний і незамінний інструмент
Відповідно, необхідною якістю є вміння підбирати і розставляти кадри та делегувати їм повноваження і відповідальність.
Люди, які знають, кажуть, що цього дуже бракувало Петру Порошенку, який сам будучи професіоналом хотів влазити у всі деталі і контролювати усіх на усіх етапах.
А ще Генрі Форд висунув ідею: "Знайдіть правильних людей і не заважайте їм працювати".
Але люди працюють в колективах. І тому успішні керівники повинні мати розвинуті комунікаційні навички та бути екстравертами.
Врешті-решт успішний керівник має бути професіоналом у своїй справі. Хоча в час суцільної вузької спеціалізації важко бути "профі" у багатоспеціалізованій компанії чи великій галузі.
Але все ж важливо, щоб реформою в охороні здоров’я керував медик. А хірург він чи інфекціоніст – то вже інша справа.
Ну, і необхідним у наш час є талант кризового менеджера. Адже зараз галузеві і системні виклики постають так часто, що необхідні навички тримати удар і не панікувати. А підлаштовуватися під зміни у світі. Бути одночасно гнучким і принциповим.
Але, безумовно, люди чекають на порядних лідерів. Для звичайних людей порядність – основна якість. Тому для виборних посад – подати себе виборцю як порядну людину – це основа стратегії.
Президент Зеленський "продав" нам свій образ "порядного хлопця з нашого двору". І ми забули про інші необхідні для лідера нації якості, яких у нього явно немає.
Де взяти людей з відповідними якостями?
1. По ідеї лідерів мають готувати ще в школі і різних позашкільних середовищах: гуртках і секціях, шкільному самоврядуванні. Ну і виховує, звичайно, двір.
Потім їх мають готувати Заклади вищої освіти (ЗВО). Але не готують. Різні ЗВО дають різної якості професійну підготовку. Але не дають комунікативні навички. Проєктне мислення. Вміння будувати тимчасові проєктні команди і сталі колективи з етичними якостями.
ЗВО поки що продають дипломи у якості "корочки". Іноді дають знання. І тим більше не продають навички, не вкладають в молоді душі і голови моральні цінності і етичні стандарти.
Тому і новий в.о. міністра освіти і науки Сергій Шкарлет був і у тих, і в тих партіях. Конформізм як модуль майбутньої успішності – це те, що студенти вбирають в себе у нинішніх вишах від професури.
Тому вітчизняні ЗВО не можуть бути тими ліфтами, які понесуть випускників на кар’єрні Олімпи.
Мало того, ЗВО не є і мотиваторами. Бо навіщо вам знання, коли необхідним є диплом?
Західні виші мають перед нашими перевагу: там через навчальні кейс-методи дають не лише професійні знання, а і конкретні навички ситуативного управління і побудови команд.
2. Проте в українських умовах їхній багаж знань не спрацьовує.
Бо система працює за ніцшеанським форматом: "Поки ви дивитесь у безодню – безодня вдивляється у вас".
Українська система державного управління витискає тих, хто здатен і готовий здійснювати зміни. Натомість легко уживаються конформісти, ті, хто під систему підлаштовується.
І саме тому ми (за рідкісними винятками) маємо шалений спротив реформам на рівні середньої ланки управлінців: директорів департаментів та начальників управлінь в регіонах. А зокрема, в медицині – на рівні керівників медичних закладів.
Тому у людини має бути надзвичайно сильна мотивація. Готовність йти напролом у здійсненні змін. І це додатковий фактор – який маловірогідний у корпораціях – високий градус патріотизму і особиста мужність.
3. Основна мотивація у корпораціях – висока зарплата топ-менеджерів – у системі державного управління не є дійсним мотиватором. Тому що зарплати міністрів чи голів адміністрацій складають 30-40 тисяч гривень. Як і у народних депутатів. Котрі не мають таких робочих навантажень і відповідальності.
Воно, звичайно, і європейське золоте січення – зарплата міністра освіти не має бути в десятки разів більшою від зарплати простого вчителя. Просто там і звичайні бюджетники отримують достойно.
Але українська ментальність не приймає готовності підтримувати високими зарплатами чиновників-реформаторів.
Чиї ж кадри?
Тому маємо ситуацію, коли ЗВО не готують цілеспрямовано керівні кадри. Навіть спеціалізована Національна академія державного управління, попри велику кількість класних викладачів, не справляється з цією задачею.
Система не сприймає і виштовхує кадри, здатні до рішучих змін, або змушує пристосовуватись до діючої системи
Заробітні плати не є достатнім мотиватором. А патріотизм у наших умовах поняття відносне – усі ходять у вишиванках. Але не всі, хто у вишиванках, хочуть добра цій країні.
Тож хто за великим рахунком є постачальниками кадрів в державне управління?:
- Олігархічні клани та фінансово-промислові групи на центральному рівні. І місцеві еліти, побудовані за цим же принципом в областях.
- Колективний Захід, який пропонує кадри із середовища громадського сектору та ЗВО як спеціалістів-революціонерів. Яким олігархічні ЗМІ та блогери приклеїли ярлик "соросят".
- Революційні хвилі виносять нових лідерів, основним мотивом яких є впровадження системних змін. Але революції відбуваються у нас раз на 10-ть років, а ротація кадрів має бути швидшою. Знову ж не факт, що революціонери є професіоналами.
У мене немає рецепту, як цю проблему вирішити. Ясно лише те, що тема підбору кадрів через конкурси не працює.
Але починати рух потрібно з усіх точок.
Із ЗВО, змінюючи їхню парадигму від торгівлі дипломами до продажу знань. І що ще важливіше – навичок та вмінь.
Із системи державного управління, мотивуючи кадри вищими зарплатами.
І щоб ці кадри були патріотичними.
А поки що патріот є синонімом слова – бідний.
І головне, ми маємо бути готовими, що на цю дорогу піде праця цілого покоління.
Але почати треба було ще вчора.