Скоро місцеві вибори. І ми побачимо багато бюлетенів. Побачимо сотні прізвищ тих, хто йде у депутати. І всі вони кажуть, що йдуть у ради виключно для того, щоб творити добро для нас
при цьому 52% людей в Україні впевнені, що депутати місцевих рад отримують зарплати за свою роботу.
Але це не так. В міських радах і ОТГ оплачується лише одна ставка – секретаря міськради. В обласних радах це голова, два заступники і голова планово-бюджетної комісії. Усі решта виконують свою роботу як волонтери. І тому питання питань: А яка у них мотивація? Давайте розберемо можливі мотивації людей, які хочуть в наших містах стати нашими обранцями
Мотивація ідеологічна. Людина представляє партію, яка має чітку ідеологію. Наприклад, представник Свободи чи Європейської солідарності на Сході України може бути в першу чергу мотивованим за декомунізацію, перейменування вулиць, перехід шкіл на навчання українською.
У нас є кілька партій правого і право-центрсьського спрямування. І є партія ОПЗЖ. Але це псевдо-ідеологічна партія. Насправді це 5-та колона Кремля і її метою є перетворення Україна в колонію Москви.
Слід відмітити, що присутність кандидата в партії з чіткими ідеологічними орієнтирами – зовсім не свідчить, що кандидат хоче творити добро. Бо і у вишиванках, і у косоворотках крадуть так само впевнено, як і у ділових костюмах.
Мотивацією може бути амбітність. Я ще сам дуже молодим став депутатом міськради. І мене розпирало від гордості: дивіться, ось я кілька років тому приїхав з райцентра у велике місто – і вже депутат. Амбіції молодих – це гарний мотиватор.
Як варіант – це коли багаті батьки штовхають своїх мажорних дітей у політику. І тому створюються цілі політичні династії. І на місцях подібних прикладів – безліч
Додам. Коли ви молодий і стаєте депутатом, мер, щоб ви правильно голосували призначить вас директором якогось комунального підприємства. От ви наче як депутат волонтерите, але вже у молодому віці – директор. Непогано, да?
До невинних мотивацій можна віднести намагання потрапити в раду директорів шкіл чи головних лікарів медзакладів.
Вони йдуть у місцеві ради лобіювати інтереси своєї галузі, своїх закладів, просувати ремонти, закупівлю нового обладнання, вибивати бюджетні гроші в околиці школи. Щоб зацінили батьки.
Знову ж директора-депутата ніхто не звільнить. Пам’ятаєте? Кто єво пасадіт – он же памятнік.
Наступна категорія кандидатів – це галузеві бізнесмени, які надають послуги жителям міста. Наприклад перевізники. Заходить кілька перевізників, бажано від різних партій.Усі збираються в одній транспортній комісії. Їх задача – раз на 5 років проголосувати Положення про конкурс і положення про конкурсну комісію.
Обсажують в конкурсній комісії своїх людей. Конкурс наче б то виписаний правильно і по чеснаку, але 2-3 правочки – і виграти можуть лише їх фірми. Хлопці виграють конкурс, а потім піднімають ціну і 5 років ви платите їм сумашедшу маржу. А так вони чесні депутати і боряться з корупцією. Щоб вчителькам в школі канфєт не носили.
Схожа ситуація із забудовниками. Зараз за гроші записують у списки або самих власників будівельних фірм, або їх родичів чи працівників. Мета – вибити місцинку під чергову забудівлю. І забудувати все вікна в вікна.
Тут бізнес, як правило обєднується. Перевізники голосують теми будівельників і навпаки. У кожного своя ніша, ніхто нікому не заважає. А потім усі дружно чубляться в питаннях мови чи перейменування вулиць. А маршрутки їздять. А місця під забудову виділяються.
Наступна група кандидатів іде у раду, щоб налагодити бізнес на бюджеті. Ось ви бачите, що в бюджеті кілька сот мільйонів гривень погано лежать. Ви оголошуєте програму «Євродвір», відкриваєте заводик з вироблення тротуарної плитки – і заліплюєте все місто плиткою заводу, зареєстрованого на кума чи ділового партнера
Це дуже зручно. Вам вдячні мешканці руки цілують, називають благодєтєлєм, а ви на програмі чисте місто наклали плитки на 100 мільйонів і заробили з кумом на пару 20 мільйонів на рентабельності і ще мільйонів 10-ть на недотриманні будівельних норм.
Так само місту можна продавати щось, на чому буде ваша невелика маржа: від спецобладнання, до лампочок .
Був один депутат. На 5 році депутатства не міг розібратися в бюджеті. Там цілий талмуд, сторінок на 300та. Підходить до мене – покажи де тут моє А що твоє? Та ось – моя фірма має виграти тендер на освітлення вулиць. Аааа, показую. Підкреслює жовтим маркером і дякує. Все йому більше нічого не потрібно знати він своє отримав і далі голосуватиме як партійний лідер скаже.
Ну і звичайно – жирні теми – земля і майно. Депутати голосуватимуть за виділення земель в оренду, під забудову. Тому у приміських ОТГ і великих містах – це діяльність з великим корупційним ризиком. Депутату пропонуватимуть хабарі за лобіювання правильних рішень.
Ну і звичайно – майно. У власності громад ще багато приміщень. Оформлюється на якусь громадську організацію художників велике і світле приміщення. Жителям кажуть – тут будуть вчить дітей малювати.
Організація оформлює на себе приміщення. Викупає його у міста через псевдоаукціон за третину від ринкової ціни. Потім продає. І через рік там – ресторан. Але з красивими натюрмортами на стінах.
Це ще не всі мотивації. Про деякі ми поговоримо згодом.
Але, виборцю треба знати головне. У виборця на цих виборах є бонус. Він може голосувати не лише за партію, а і за конкретного кандидата.
Тож вивчайте біографії кандидатів, хто з них іде справу робити, а хто гроші заробляти.
Обирай подумавши. Не дай себе розвести.