Технології місцевих виборів-2020 (спеціально для УП)

Віктор Бобиренко

Керівник експертної групи Бюро аналізу політики. Навчався в Національній академії державного управління. Магістр державного управління, політолог, політтехнолог. Вивчає ментальні риси та динамічний стан основних етносів сучасності. Спеціаліст з виборчих технологій.…

PLG_K2_UEF_SOCIAL_PROFILES

Сторінка у Фейсбук
15 вересня 2020

У липні 2019 року В'ячеслав Богуслаєв, співвласник "Мотр Січі", могутня як для Запоріжжя людина, несподівано програв простому фотографу Сергію Штепі.

Уся кампанія Богуслаєва будувалася на визначенні і визнанні того, що він – міцний господарник. Але минулорічна мода була на нові обличчя. І така ситуація була повсюдно. 

Відомі випадки, коли мільйонери-господарники купували собі у штабі "Слуг народу" технічних кандидатів, які й кампанії не вели. Але все одно ноунейми вигравали. Бо і швабра виграла б у людини, яку відбрендовував Зеленський.

 (сАле мода плинна. Політична мода на нові обличчя протрималася недовго. Зе!Команда розтратила протягом року увесь свій шарм.  

Мало того, опоненти виставили хлопців Зеленського саме як безгосподарників. І тому маятник хитнувся в іншу сторону. По всій країні з бордів на нас дивляться "професіонали і господарники".

Однак цих "господарників" настільки багато, що бідному виборцю важко вибирати між різними командами. 

Проте є дві партії, які теж шиють собі костюми господарників, але їм цього робити і не потрібно.

Це ОПЗЖ та Європейська солідарність.

Виборці думають у двох різних площинах.

Зараз із кожної праски чути, що потрібно обирати місцевих. Не приїде ж, справді, Володимир Олександрович лампочки у під'їздах вкручувати? Максимум – інспектувати "Велике будівництво", слухати про місцеві стратегії і висувати місцевих кандидатів у мери.

Тож перша площина для виборця – місцеві проблеми – місцеві господарники. Головне – вибрати правильного. Бо на бордах – виключно вони.

Але інша площина – ідеологічна. Її ніхто не відміняв на місцевих виборах. І для когось ідеологічне – більше, ніж двір, вулиця, місто.

Тому правильна стратегія ЄС та ОПЗЖ на місцевих виборах – піднімати на знамена ідеологічні символи. Ну, ОПЗЖ, наприклад, це важко зробити в Харкові. Бо там і так увесь "рускій мір" пов'язаний з Кернесом. Згадати хоча б проспект і пам'ятник Жукову.

Але ось ЄСівцям на Сході і Півдні України достатньо жбурляти "інформаційними приводами" у опонентів, щоб цементувати свій ядерний електорат. І не дати йому перебігти у якісь місцеві проєкти на кшталт "Блоку Світличної" на Харківщині чи "Нашого краю" на Сумщині.

Ми маємо технологічний парадокс: коли ви чубитесь в інформаційному просторі з ідеологічним противником, ви відмобілізовуєте і свій електорат, і противника.

Тому часто незрозумілими є намагання ЄСівців в областях стати в загальний ряд "господарників". Замість того, щоб порушувати питання про перейменування чого завгодно на вулицю Шухевича чи публічного спалювання триколорів.

У всіх без винятку областях є команди місцевих господарників. Найперше, у кого вони відбирають голоси, – це "Слуги народу".

Коли в країні помітна стагнація органів центральної влади, піднімають голови місцеві еліти. І вони не лише піднімають голови. Їхня фронда стає агресивнішою.

Але місцеві популісти живо відбирають голоси і у Юлії Тимошенко. Юлія Володимирівна продала кілька партійних осередків на франшизу, як от у Сумській області (Ігорю Молотку) чи Хмельницькій (Гереги). І чи то через хворобу, чи то через брак ідей, але, здається, не має плану, з якого боку підступитися до місцевих виборів.

Тож, однозначно – не буде жодної обласної ради без місцевих проєктів. І, можливо, 1-2 обласних центри залишаться лише з фракціями 4-х парламентських партій ("Голос" іде не всюди).

Єдине, що добре грає проти місцевих баронів, – це те, що їх багато на одному електоральному полі і їм затісно. Тому багато місцевих проєктів стане просто маржою і бонусом для тих, хто здолає 5%-ий рубіж.

І тут треба відрізняти особисті партії мерів чи якихось впливових місцевих лідерів від партій, у яких  багато міноритарних акціонерів, які в місцеві проєкти заходять в складчину.

Яскраві приклади, коли у проєкт входять кілька акціонерів. Це "Черкащани", де на паях в обласну раду і у багато громад Черкаської області входять люди з амбіціями. Або чернівецька "Єдина альтернатива" (суміш громадських діячів, волонтерів, бізнесу).

І, звичайно, є іменні блоки. Фактично майже у кожному місті чи області. Як от "Довіряй ділам" Труханова в Одесі, "Блок Кернеса Успішний Харків" чи "Блок Світличної Разом Харківщина".

А є і цікаві проєкти, коли, як у Чернігові, під брендом "Рідний дім" Владислав Атрошенко у міську раду веде свою команду (от де можлива монобільшість у раді), а в область, щоб мати там вплив, назбирав докупи ще команду мерів малих міст і ОТГ. І кожен іде від "Рідного дому" перемагати в своїй громаді. А разом – топчуть область.

Подібна тема і у франшизи "Наш край". Але тут по-різному. Десь це відіграється як іменний проєкт. У якійсь області – це одночасно і проєкт під особу, і проєкт на паях. Приклад – у Сумській області Андрій Деркач веде свою політичну силу в обласну раду. Але і у Глухівську громаду його франшиза зайде, гарантуючи йому вплив на своєму окрузі. Але іще від "Нашого краю" йде більше 10 діючих голів ОТГ. І вони грають на себе в громадах і як партнерство – в область.

І таких прикладів багато.

Подібним чином побудована і "Пропозиція" Бориса Філатова. Технологія така: роздати побільше франшиз у інші міста і громади.

Виключно з однією метою: потім позитивний результат багатьох діючих мерів перелити в скарбничку майбутнього всеукраїнського проєкту.

Ну і, безумовно, перша у цій технології – партія "За майбутнє". Це всеукраїнський і найдорожчий проєкт, на який не жаліє ресурсів Ігор Коломойський.

Але ми з вами зараз будемо свідками того, як заходять різні технології.

Проєкт "Зеленський" був віртуальним і роликовим. Проєкт "Перемога Пальчевського" є проєктом віртуальним.

Проєкти "За майбутнє", частково "Наш край", "Пропозиція" є проєктами мережевими і франшизними. Ми бачимо змагання технологій. Яка зайде? Яка краще в яку електоральну групу?

Як краще? Через відосики? Чи через потискання рук? А що дешевше: 20000 бордів Пальчевського чи 200 сюжетів на "Плюсах"?

Як спрацюють місцеві проєкти? Скільки буде мерських монобільшостей у обласних центрах?

І це при тому, що в жодній обласній раді монобільшості не буде. Гарантовано. А у містах – будуть. У яких і скільки, я зможу сказати вже на початку жовтня. Поки це ще здогадки.

Легше відповісти на питання: у скількох обласних радах "слуги народу" візьмуть більшість і будуть запрошувати до створення коаліцій інших?

Можливо – 3-4 обласні ради. У Сумській, Херсонській і Миколаївській областях. З натяжкою – на Одещині.

Обласні ради у інших областях нагадуватимуть строкаті ковдри. І конфігурації більшості у них – теж.

Провал "слуг" восени неминучий.

І найцікавіше почнеться якраз після виборів.

І все одно "слугам" зараз вигідно йти на вибори. Незважаючи на неминучу поразку. Просто весною буде ще гірше.

Перенесення виборів – проєкт Москви. З бажанням запхати у виборчий процес Донбас.

Володимир Олександрович може після місцевих виборів заспокоїтись. Зрозуміти своє місце в історії. Нажити собі хобі. Не обов'язково бджоли, як у Ющенка. Можливо, преферанс з Єрмаком та Юзіком. І спокійно досидіти одну каденцію.

А бажання нашого президента здивувати світ може закінчитися новим кривавим Майданом. І спалахом війни з Росією.

Спеціально для УП