Пацифізм і обмін полоненими

Автор 

Чим схожі Путін і Зеленський? Правильно, обидва – прекрасні актори. Вони не просто грають роль, а вживаються в неї. І грають вони виключно позитивні ролі.

У чому між ними відмінність? Правильно. Володимир Олександрович грає роль пацифіста і сам пацифіст. А Володимир Володимирович грає роль пацифіста, а сам - людожер. Мало того, українське суспільство (останнім часом) заражене пацифізмом і ця хвороба прогресує. А російське – заражене войовничим імперським духом. Помноженим на сталінські прививики «Ліс рубають – щепки летять», «здохни ти сьогодні, а я завтра», «попав у полон – боягуз і ворог».
Тому, українське суспільство оцінить обмін полоненими і віддасть електоральними симпатіями Зеленському. Російському – фіолетово. І оцінку зробить – лише по сигналу вєрноподданих ЗМІ.
Якщо хтось вірить, що Путін повернув полонених просто тому, що щедрий і добрий – той просто не знає життя. А яка ж тоді мотивація Путіна? Хтось при пам’яті повірить у тезу, що Зеленський умовив Путіна?
Будь яка угода з Путіним на його умовах – це програш. Ми просто не все знаємо. І, можливо, Цемах – це лише частина угоди. І ми, можливо, колись заплатимо тисячами життів за цю поступку ворогу.
Але нам подали це як перемогу. Тому, що суспільство хворе на пацифізм.
Колись дуже давно з Нової Зеландії переселився на острови Чатем невеликий народ – моріорі. У Новій Зеландії практикувалася війна усіх племен проти всіх. Це був інструмент, який дозволяв уникнути перенаселення. Вбий ровесника із сусіднього племені, зїж його і одружуйся. А моріорі переселилися на далекі острови і виплекали ментальність пацифізму. Їм було заборонено воювати і їсти людей. А щоб перенаселення не було, вони найактивніших хлопчиків у дитинстві кастрували. І жили довго і щасливо багато століть. Без хуліганів.
А новозеландців британці хотіли відучити від війн тим, що привчили їх до вирощення картоплі. Населення за кілька поколінь збільшилося. І що, вони перестали воювати? Ні. Вони стали воювати більше. Бо картопельку можуть посадити діти і жінки. А воїни мають іти вбивати тих муділ із дальнього села бо в них татухи не такі. Заодно і м’ясця свіжого до картохи принесуть.
І ось два неуспішних племені вороги вигнали із своїх місць. А ці у свою чергу зібрали манатки і відплили на острови Чатем до пацифістської цивілізації.
Пацифісти зустріли прибульціа насторожено, але мирно. А «воїни» розгулялися на місцевих. Вбили усіх, хто навіть глянути не так міг. А дітей і жінок залишили. Щоб картопельку саджали. Ну і завжди доступний секс під рукою. І м'ясо.
За кілька років цей бєзпрєдєл припинили англійці. Але чистокровних моріорі не залишилося. Вижили лише діти від зґвалтованих жінок та потомство кількох місіонерів. Пацифізм він такий.
Тому я прививаю синів від пацифізму так:
- Синок, як тобі це місце?
- Тут красиво, тату
- Ти чудний. В Україні кругом красиво.
- А ще тут гарні сектори для стрільби. А тут ідеальна позиція для кулемета.
Я зроблю все, щоб мої сини виросли такими, що не дадуть нікому з’їсти моїх онуків.
А які у вас плани на майбутнє? Чи ви досі думаєте задобрити диявола?

Віктор Бобиренко

експерт з гуманітарної та молодіжної політики, тренер, публіцист, екс-начальник управління у справах молоді та спорту Сумської ОДА

Події

ЗМІ про нас

Документи

Веб-дизайн