Опозиційна платформа «За радісне життя Путіна»

Автор 

З 29 серпня жваво обговорюється засідання Верховної ради 9 скликання.

Довго мусолили навчання більшості депутатів у Трускавці. Довго обговорювали можливості приєднання до більшості інших фракцій.
Хоча, до доктора не ходити, ясно було, що першими приземляться на аеродромі Слуг народу ескадрильї самовисуванців. Останні «місцеві олігархічні недобитки», тобто люди, у яких є бізнес і впливи в регіонах уже в перших голосуваннях засвідчили свою лояльність до більшості і готові «здавати кров» для нової влади. Ну, хіба-що лише без голосувань за відміну недоторканості.
І з претензіями на бюджет 2020 року, де були б враховані їх «хатєлкі» в субвенціях на реалізацію програм соціально-економічного розвитку територій.
Новий склад ради очікувано забив на процедури і регламент. Ми ще раз підтвердили свою неєвропейськість.
Європейська правова традиція, сформульована сотні років тому, яка і є основним маркером західноєвропейської цивілізації: «Хай рушиться світ але торжествує закон» нашим ментальним маркером не являється. Бо у нас – «Закон як дишло – як повернеш – так вийшло».
Ну або, як правильно охарактеризував Зеленського його вчитель, партнер по бізнесу і управлінню головним бізнес-активом (Україною) Ігор Валерійович Коломойський: «Володя – це матрос Желєзняк».
Хто не знає – колись в Росії у жовтні/листопаді 1917 року більшовики здійснили переворот, зваливши Тимчасовий уряд (тимчасовий від слова тимчасово, до проведення Учрєдітєльного собранія, яке і мало вирішити долю і устрій екс-імперії). Людству вони заявили, що це для того, щоб прискорити процес. Але на виборах більшовики більшості не отримали.
От Учрєдітєльноє собраніє зібралося у січні 1918 року. А матрос Желєзняк, який керував караулом по охороні цього зборища (законно обраного, помітьте), якось зайшов на трибуну, зіштовхнувши буржуазного оратора, грюкнув прикладом і заявив: «Караул устал. Собраніє закрито». І відмінив парламентаризм у Росії.
Ігор Валерійович думає, що знає, за що каже. Натякаючи, що ментальність рускіх та українців – на диво схожа. Ось тут у них помилка.
Проте, там де не треба – Слуги народу охоче граються в парламентаризм. Ряжений парламентаризм. Де атрибути є. Форма є. Картинка є. Змісту немає.
Це я про передачу посади голови комітету зі Свободи слова Нестору Шуфричу.
Тут треба діяти навпаки. Хіба можна визнавати партію, що відкрито є філією партії «Єдина Росія», впроваджує політику капітуляції України – опозиційною партією? Ця партія в опозиції не до влади. Вона в опозиції до України як держави.
Шуфричі/медведчуки/бойки не є парламентарями. Вони відкрита п’ята колона на боці агесора. Вони – на службі у іншої держави. Держави, яку Зеленський сором’язливо боїться назвати агресором.
Давати їм додаткову трибуну – не просто недалекоглядно – злочинно.
Визнавати їх опозицією – це плювок в обличчя українській опозиції. Яку можна не любити. Яку можна бити через підконтрольні ЗМІ. Але яка є УКРАЇНСЬКОЮ.
Ми маємо підміну понять. Опозиція малюється зрадою. Зрадники українського народу малюються опозицією. Парадоксальна картинка парадоксального світу.
А скоро місцеві вибори. Як скоро на місцях проросійські зрадники скооперуються зі Слугами народу?

Віктор Бобиренко

експерт з гуманітарної та молодіжної політики, тренер, публіцист, екс-начальник управління у справах молоді та спорту Сумської ОДА

Події

ЗМІ про нас

Документи

Веб-дизайн