Міф про зовнішнє управління країною (відеоблог)

Віктор Бобиренко

Керівник експертної групи Бюро аналізу політики. Навчався в Національній академії державного управління. Магістр державного управління, політолог, політтехнолог. Вивчає ментальні риси та динамічний стан основних етносів сучасності. Спеціаліст з виборчих технологій.…

PLG_K2_UEF_SOCIAL_PROFILES

Сторінка у Фейсбук
03 грудня 2020

У нас на наших очах формують міф про зовнішнє управління країною. Кремлівська тема - при шухері кричати: "Держи вора!"

Не дай себе розвести! Прошу поширювати. І ,може, обманутих стане менше.

 

Зараз уже усім нашим західним союзникам зрозуміло, що Україна збилася зі шляху. Вже багато хто наголошує на фразі: системна некомпетентність. І ще поки вголос не говорять, але, мабуть, думають: командна корупція.

Україна стрімко відкочується до рівня 2013 року.

У січні у США зміниться адміністрація. Змінюватиметься зовнішня політика США. У тому числі і по відношенні до Росії. А значить і до нас. Особливо з огляду на те, що тут Андрій Деркач і Компанія намагалися за наказом Росії підіграти Трампу.

У США працюють інституції, але особистого у цьому світі ще ніхто не відміняв. Тому доганяти Деркача будуть всєнєпрємєнно. 

Захід безумовно буде підтримувати і надалі Україну, як частину Європи. Бо без України Росія завжди буде «недоімперією». А значить – меншою загрозою для світу. Але у цій підтримці методи та підходи можуть бути змінені.

У оточенні Зеленського одна частина команди наївно думає, що постійне невиконання домовленостей – ніяк на репутації не відіграється. Тому можна поміняти посла у США – і транш від МВФ прийде сам собою. Інші ж, впевнені, що колективний Захід нас не здасть Росії. Що про владу в Україні на Заході думають щось на зразок того, що говорив Франклін Рузвельт про нікарагуанського диктатора Сомосу: «Це звичайно сучий син, але це наш сучий син».

Я впевнений, що союзники знають про головну ваду Зе!команди. Це нещирість аж до кривляння. Намагання маніпулювати навіть там, де це недоречно і дуже помітно. Протилежні за змістом меседжі для внутрішнього і зовнішнього вжитку – це той набір, яким оперує нинішня владна команда.

Але я точно вважаю помилкою переоцінювати наші антикорупційні інститути. Як в тому анекдоті – у нас яку лінію з Форда чи Мерседеса не став, що не роби – виходить запорожець. Антикорупційних інституцій чи не найбільше у світі. І їх ефективність – дивовижно мала.

Ми б наче і не проти, щоб утримався Ситник і НАБУ. Але літнє затримання детективами НАБУ у справі «Бурісми» - виглядають як провокація. І зовсім не на користь Україні. І доволі часто здається, що іноді інституції грають за Україну, а іноді працівники цих інституцій відпасовують в іншу сторону.

А ще -  часто – під виглядом антикорупційних заходів  – ми маємо випадки політичного кілерства. Іноді слідкуєш за журналістським розслідуванням і думаєш: це справді так, чи це замовлення?

Щось я не бачу, щоб наші органи розслідували, чому державний НАФТОГАЗ України віддав понад 30 мільярдів гривень компаніям, пов’язаним з Коломойським. Чому державний Центренерго з менеджментом Коломойського з прибуткової компанії став збитковим? І де хоч якісь розслідування по великому будівництву?

Саме зараз олігархічними телеканалами вкупі з промосковським пулом формується міф про зовнішнє управління країною. Причому – управління Заходом. Старе правило московських ворів. При шухері кричати «Дєржи вора».

А апологетів цього міфотворення Андрія Деркача, якого у Штатах підозрюють, що він є російським агентом, чи Костянтина Кулика з Олександром Дубінським, які є людьми – Ігоря Коломойського, ми бачимо бадьорими і впевненими у собі.

Тобто: Кремлівський штірліц ходить по владним кабінетам – а в тюрмі вже рік сидить Антоненко-ріфмастер. Хоч хтось сумнівається, що Коломойського скоріше посадять у Штатах, ніж у нас? Це ж тільки у відосіках класно було: весна прийде саджати будемо. А насправді?

Важливо знати, що корупція в Україні - дуже персоніфікована. Вона має конкретні прізвища. (Пінчук, Ахметов, Коломойський, медведчук)Ми чуємо про них щодня. На них працюють міністри і депутати (тут додати Шмигаля під Коломойського). І навіть один президент дуже пов’язаний з одним олігархом.

Репутація не є важливим ресурсом в Україні. Репутація політиків вищого ешелону знищена. А якщо без репутації усі, тоді більш симпатичному нам політику – ми просто вибачаємо. І – голосуємо за нього.

Тому, попри міфи, які формуються на олігархічних каналах – допомога Заходу нам потрібна. Потрібно тиснути на українську владу, щоб зміцнювала антикорупційні інститути, змінювала всю систему правосуддя.

Потрібен тиск на владу, щодо суспільного діалогу. Щоб у Зеленського почали спілкуватися з експертним середовищем.

А найбільше – потрібен суспільний діалог до змін в Конституцію. З переходом до парламентської моделі правління.

Хоча, з огляду на нинішню ситуацію – в Україні побільшало тих, хто хоче хунти.