Ментальний портрет: таксисти

Автор 

Їду в таксі. Говоримо. Спочатку про те, що видно усім. Кажу, що на Великдень був у рідні у Гадячі і у переддень свята ходив на ринок скуплятися. На ринку готівку не беруть. А у жодному із десятка околишніх банкоматів гроші не видавало. Скінчились. Аншлаг.

Таксист вторить мені: - у п’ятницю знайти місце не тільки в генделику, а і у пристойному ресторані – не реал.

Погоджуюсь і невтомно наводжу статистику: закладів ресторанного бізнесу у порівнянні з 90-ми роками збільшилося у десятки разів. Навіть у порівнянні з 2004 роком – майже у два рази. Це у Сумах.

Кількість машин на душу населення за роки незалежності збільшилося вп’ятеро. Що там Київ. І у не метушливих Сумах у години пік можна потягнутися. Таксист погоджується.

Але тут же перехоплює. Життя погане. Усе пропало. Треба валити. Усі кругом гади. А от раніше було - ооо. Я аж глянув на дядька – чи він серйозно? Так, серйозно. Я такий: дядьку, ми ж тільки – що говорили, що в банкоматах грошей не вистачає, машин вп’ятеро більше, кабаків вдесятеро. І шо, говорить мужик, це нічого не доводить. Жити стало гірше, і все. А раніше було– ооо.

Я знову наводжу факти: ось, бюджет розвитку Сум збільшився за три роки у десять разів. І що, не переймається дядько, усе одно все вкрадуть. Ні, заперечую я. Громадянське суспільство настільки розвинулося за останні роки, що тепер не так. Крадуть тепер не все, а лише відсотків двадцять, ну може тридцять, не більше. А на решту коштів роблять дороги, ліфти, ще там щось.

І тут таксиста прориває. Він мені швидко розказав, що у нього єдина дитина, дочка - звалила і живе у Флориді. І, хвалить, молодець. Я парирую: а хто ж тобі пенсію платити буде? А при-чому тут пенсія – каже дядько?. Ну як-же ж.  Ти зараз працюєш, сплачуєш  гроші у пенсійний фонд. А коли ти станеш старим, треба, щоб твої діти сплачували до пенсійного фонду. Це Бісмарк придумав. Угода поколінь називається.

І тут мене дядько добив: каже, а я сам на себе таксую, ніде не зареєстрований, нікуди не плачу. Як?, жахаюся я – а тобі ж пенсію не нарахують. Ото ж, каже дядько, падлюки, знущаються над народом, як хочуть. Шоб їм повиздихати.

Ну десь так і доїхали. А я ось думаю: таксисти – не виразники нашої ментальності? Це усі ми такі, чи нестандартний таксист попався? Жодні факти у логічний ланцюжок не в’яжуться. Жодних аргументів опоненту не надається. А просто так – усе пропало – і все. Державі ніхто не винен. Держава винна усім. І при цьому погана.

Ей, так ми слона не продамо. І щастя дітям не побудуємо.

Віктор Бобиренко

експерт з гуманітарної та молодіжної політики, тренер, публіцист, екс-начальник управління у справах молоді та спорту Сумської ОДА

Події

ЗМІ про нас

Документи

Веб-дизайн