День перемоги в Лондоні

Геннадій Іванущенко

Історик, архівіст. Співзасновник Центру досліджень визвольного руху, член Вченої ради ЦДВР. Головний редактор інтернет-проекту "Сумський історичний портал".  Керівник архіву ОУН в Українській Інформаційній Службі-Лондон. Редактор сайту www.ounuis.info З липня 2005…

PLG_K2_UEF_SOCIAL_PROFILES

Сторінка у Фейсбук Сторінка в Інстаграмі
08 травня 2011

Як святкують перемогу над одним із двох людиноненависницьких режимів у столиці Об’єднаного Королівства? Так, як майже в усіх країнах антигітлерівської коаліції – 8 травня. День капітуляції Німеччини, тобто юридичне припинення війни і вважається її закінченням. «Що тут не ясно?» – як сказав би класик...

Чого немає в них у цей день? Рознарядок, обов’язковості, заклинань, пропаганди і, звичайно, кумача... Тобто, взагалі ніяких прапорів у руках. Державні – скрізь. Але... не більше, ніж у звичайні дні. Свято відбувається, проте саме як свято, воно нікого не вибиває з ритму вихідного дня.

Друга риса – мабуть англійці схильні героїзм і заслуги швидше узагальнювати, аніж персоніфікувати. Зранку не помічалось якоїсь особливої уваги ні до пам’ятників Черчілю, ні Монтгомері, або як його тут називають – Monty. Кудись відсторонено вбік дивився з постаменту майстер стратегії Аланбрук. Глянувши уважніше, я згадав, яке ще сьогодні свято, крім перемоги. Бо дивився він у бік жінок. Ні, не справжніх – кам’яних. І не жінок, насправді, а їх одягу. Бо душі тих реальних жінок ІІ Світової назавжди відлетіли у небо. Їм ніколи вже не святкувати День Матері... Біля підніжжя цього зворушливого пам’ятника в усі дні лежить вінок маку. Як і біля поряд розташованого монументу з лаконічним написом: «The Glorious dead» - «Загиблим героям». Обабіч нього протягом усього року стоять прапори родів королівських військ.

А ще: британці не виділяють ІІ Світову війну в окремий культ. Для них історично вартісно все, що слугувало згуртуванню нації, зміцненню держави і утвердженню, як би ми сказали, «англійства».

Особливо помітна увага до І Світової війни. (про пам’ятники тієї епохи – в наступних репортажах).

А вшанування перемоги над гітлеризмом відбувалося біля монумента королівським артилеристам І і ІІ Світової. І першим прийшов...Солдат. Він поставив на місце відкинутий вітром вінок маку і деякий час стояв, схиливши голову. Побачивши на ньому нагороди я попросив дозволу сфотографувати.

Як же вони йшли!... З гордістю, гідністю, піднесенням і якимось, непритаманним нам спокоєм... Чота королівських гвардійців у традиційних ведмежих шапках виконувала роль оркестру. А за ними, я так зрозумів, ветерани різних воєн. Напрасовані, чисті і урочисті. Хвилина мовчання. Гімн. І жодних промов, обіцянок і клятв.

Все майже як у нас. Майже...