Бюджет розвитку?

Автор 

У Сумах 29-а школа трошки незвична. Незвична тим, що там, крім звичного навчання, працюють ще різні гуртки: танцювальні, естетичного виховання, театральний та інші.

Але тут є парадокс: держава оплачує так звані делеговані повноваження. А делегує держава місцевій владі навчати дітей у школі. Фактично, оплачуються лише зарплати вчителів. І трошки – персоналу. Навіть тепло, воду і електроенергію школи оплачують самі. Це логічно. Бо якби гроші приходили з Києва, наші і не крутнулися б утеплювати школи. Халява ж, сер.

Погано, що в субвенцію не включається позашкільна освіта. Експертне середовище пропонувало це робити. Але держава наполягає: якщо ви любите своїх дітей – то і вкладайте у них кошти самі.

Ну і у нас, як завжди. 5 мільйонів гривень на гурткову роботу в 29-й школі на 2019 рік вирішили не включати. Ібо нєфіг дітей вчити танцям. Нам бюджету на Євродвори не вистачає. А бюджет розвитку у 2018 році буде понад 600 мільйонів. Але дехто у владі у нас думає, що бюджет розвитку – це ремонтувати і будувати. А не розвивати дітей за кошти бюджету розвитку.

Поки-що питання зависло на бюджетній комісії. Але скоріш за все, тему закрутять у трьох соснах.

А має бути так. У нас є палац дітей та юнацтва, який впроваджує систему позашкільної освіти. Яка у Сумській області традиційно на першому місці, дякувати Богу і професіоналам, які працюють у цій системі. Адекватні батьки з усього міста звозять туди дітей, щоб діти різнобічно розвивалися. Але не у всіх є на це час. То чому б не поширити роботу ПДЮ на мікрорайони? Щоб не діти їхали в центр, а керівник гуртка їхав на Курський, Роменський чи 10-й мікрорайони. І займався з дітьми там. Щоб не шлялися підлітки в підворітнях. І на це не шкодувати грошей. Тим більше, що як говорив класик: у міській казні бабла нє мєряно. Наприклад, на Курській 7- і 22-а школи. В одній школі туристичний гуртом, в іншій з вишивання хрестиком. А діти зі всього мікрорайону ходять за інтересом. А ще, в ідеалі, потрібно, щоб усі спортзали до 19:00 працювали в інтересах дітей, щоб грали у футбол не лише професіонально, а і просто так. А ввечері в шкільному спортзалі мають ганяти м’яча батьки школярів (і гроші платити не директору, а в касу). Так впроваджуються традиції здорового способу життя. А тих директорів, які покрасили спортзал і закрили – щоб красиво було – треба гнати. Якщо у школі увечері в спортзалі не світиться світло – значить система освіти не працює в інтересах жителів. Ми усі власники міського майна. І маємо право грати у футбол.

Віктор Бобиренко

експерт з гуманітарної та молодіжної політики, тренер, публіцист, екс-начальник управління у справах молоді та спорту Сумської ОДА

Події

ЗМІ про нас

Документи

Веб-дизайн